Хронічний обструктивний панкреатит

Хронічний обструктивний панкреатит – це запально-склеротичні зміни у тканинах підшлункової залози, які супроводжуються порушенням пасажу секрету протоковою системою, внутрішньосекреторної та інкреторної функції залози.

Частота розвитку обструктивного хронічного панкреатиту становить від 0.18 до 3%. Останнім часом спостерігається збільшення захворюваності на обструктивний хронічний панкреатит.

Підшлункова залоза це орган внутрішньої та зовнішньої секреції. Панкреатичний секрет є прозорою рідиною лужної реакції (рН 7.5 – 9.0) та щільністю 1.007 – 1.015. За добу виділяється близько 1.5 – 2.0 літра. Гормональна функція підшлункової залози полягає у виділенні інсуліну та глюкагону.

У складі панкреатичного секрету є вода близько 98-99%, ферменти до яких належить трипсин та хімотрипсин, що розщеплюють білки до амінокислот. Ліпаза, яка гідролізує нейтральний жир до рівня жирних кислот і гліцерину. Амілаза – фермент, що розщеплює вуглеводи до декстрози.

До складу також входять солі (натрій, калій, кальцій, бікарбонати), наприклад, бікарбонати захищають слизову оболонку дванадцятипалої кишки від впливу кислого середовища шлункового соку. Білки, які забезпечують вазодиляторний ефект, збільшують швидкість кровотоку, знижують артеріальний тиск.

Чинники ризику розвитку хронічного обструктивного панкреатиту:

• Перенесені епізоди гострого панкреатиту;
• Травми підшлункової залози;
• Хронічний алкоголізм;
• Захворювання жовчного міхура та позапечінкових жовчних проток (калькульозний холецистит, стенозуючий паппіліт);
• Захворювання шлунка та дванадцятипалої кишки (виразкова хвороба);
• Судинні захворювання підшлункової залози.

Механізм розвитку хронічного обструктивного панкреатиту:

• Порушується відтік секрету підшлункової залози системою протокових анатомічних елементів.
• Пошкодження тканин підшлункової залози своїми ферментами.
• Здорові тканини підшлункової залози заміщаються сполучною тканиною, що є наслідком склерозу залози та паравазальних тканин.
• Внаслідок посилення розвитку тканин сполучної структури змінюється обсяг тканин залози.
• Розвивається фіброзні зміни підшлункової залози, запальні інфільтивні зміни, ліпоматозні зміни та зміни запального характеру у стінках протокової системи.
• Як результат стенозування протокової системи розвиваються кісти невеликих розмірів, у залізистих тканинах відкладаються солі кальцію.

Клінічний перебіг хронічного обструктивного панкреатиту:

Скарги:

Відзначається больовий синдром нападоподібного та оперізуючого характеру. Локалізація болю над пупком. Найчастіше посилення болю відбувається після порушенні в дієті (вживання жирного, солодкого, гарячого). З диспептичних порушень відзначається відчуття тяжкості в епігастральній ділянці, нудота, блювання, проноси. Іноді можуть спостерігатися запори, які змінюються проносами.

Під час огляду відзначається субіктеричність склер, зниження маси тіла, живіт рівномірно піддутий. При пальпації живота відзначається болючість у правому та лівому підребер’ї та над пупком. При перкусії живота над петлями тонкої та товстої кишки відзначається тимпаніт.

Для діагностики використовують УЗД підшлункової залози та позапечінкових жовчних проток, ендоскопічна ретроградна панкреатографія, КТ органів черевної порожнини.

З лабораторної діагностики застосовують загальний клінічний аналіз крові та сечі, біохімічні показники крові, електроліти крові, еластазу крові.

Варіанти перебігу хронічного обструктивного панкреатиту:

• Латентна форма характеризується симптомами порушення функціональної активності залози, розвиток поступовий
• Больова форма зустрічається досить рідко, характеризується постійним болем різного ступеня інтенсивності в надчеревній ділянці та правому підребер’ї.
• Диспептична форма проявляється нудотою, блюванням, метеоризмом, нестійкими випорожненнями здебільшого після вживання жирної їжі та алкоголю.
• Диференціальну діагностику проводять з пухлинами підшлункової залози, жовчнокам’яною хворобою, виразковою хворобою дванадцятипалої кишки, абдомінальним ішемічним синдромом.

Ускладнення хронічного обструктивного панкреатиту:

• кіста підшлункової залози,
• кровотеча з кісти в порожнину шлунково-кишкового тракту
• цистокишкові нориці,
• передпечінкова портальна гіпертензія.

Лікування:

Основним методом є планове хірургічне втручання. Оперативне втручання спрямоване на декомпресію системи проток підшлункової залози так звана, поздовжня панкреатоєюностомія. При дистальному ураженні підшлункової залози слід проводити дистальну резекцію залози разом із видаленням селезінки.

У післяопераційному періоді перші 3-4 дні пацієнт перебуває у відділенні інтенсивної терапії, потім у відділенні хірургії. Терапія спрямована на запобігання загострення панкреатиту та загоєння ран.

Загальна тривалість тимчасової непрацездатності після оперативного втручання 2.5-3 місяці.

Потрібний постійний прийом ферментних препаратів.